Мамо. Мамо. Ти не хвилюйся, я буду писати
Мамо. Мамо. Там, де я буду, краще помовчати
Мамо. Мамо. Ти не хвилюйся, я буду писати
Мамо. Мамо. Там, на війні, у нас краще помовчати
Налий мені чаю, мам. Я вже поставив чайник
Так добре, що сьогодні ти лишилась вдома
А пам‘ятаєш, як давним-давно, за цим столом, а?
Мене сварила ти за теорему Піфагора?
А я, як завжди, втикав й ніби за вікно втікав
Очі ховав і удавав, що ніби розумію
Сам, звичайно, думав тільки про дівчат
Гадав собі, що сам вже все знаю. Вже вмію
А тато на балконі теж, тоді під ніс бурчав
Й ледацюгой називав мене, авжеж,
А сам вночі сидів, збирав наш перший комп
І пролетіла школа, як фанєра над Дніпром
Та знаєш, мам, тепер я вдячний вам
Ви вірили у мене більше, ніж я сам
Я знаю, ви потрохи вже пишаєтеся мною
Я це тримаю у собі. І над собою
Мамо. Мамо. Ти не хвилюйся, я буду писати
Мамо. Мамо. Там, де я буду, краще помовчати
Мамо. Мамо. Ти не хвилюйся, я буду писати
Мамо. Мамо. Там, на війні, у нас краще помовчати
Налий чогось міцніше, мам. Холодно мені
Сьогодні можна, лий. Хоча іще не вечір
Пробач, будь ласка, я тоді звалив
Все на твої тендітні плечі. Хоча вони міцні
І не питай мене, де далі буду я
Краще спитай - чи маю теплі речі? Маю.
Чи не голодний? Ні! І я вдягаю шапку навіть навесні,
бо люта холоднеча настає під вечір
А татові ти передай, що його син,
Пішов туди, де світло поділяється на чорне і на біле
Де захищаєш від дебіла всіх, кого колись любив
Де вся земля почервоніла
Ну-ну, не плач, ніхто ж нічого не накоїв
Я знову повернуся, переможцем після бою
Ми там давно не граємось в героїв
Їх, взагалі-то, не існує, в порівнянні із тобою
Мамо. Мамо. Ти не хвилюйся, я буду писати
Мамо. Мамо. Там, де я буду, краще помовчати
Мамо. Мамо. Ти не хвилюйся, я буду писати
Мамо. Мамо. Там, на війні, у нас краще помовчати
Краще помовчати
Краще помовчати
