Тобі знайоме почуття спустошення,
Коли ідуть бої без оголошення,
Коли Вітчизну ділять, не спитавши дозволу,
Та у душі тепло замінюють морозами.
І ніби ти спортсмен, вже котрий рік не в формі,
Прийшов до тями, опинившись на платформі,
Пульсує в грудях серце посеред самотності,
І вже ось-ось почнеться відлік незворотності.
І ніби до повітря доступ перекрили,
Та через мить ти підірвешся на ворожій міні,
І ніби місто охопила революція:
Скрізь падає каміння, палають вулиці...
А на майданчиках дитячих гуляє вітер,
Порожня гойдалка там, де вчора були діти,
І в тиші нелюдській, мов ті скриплячі ґрати,
Луна довічний сум твоєї втрати...
І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я,
Я тебе не забуваю, бо ріднішої немає!..
І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я,
Я тебе не забуваю, бо ріднішої немає!..
Тобі знайоме прощавання нескінченне,
Коли лиш біль та відчай біжать по твоїх венах,
Квиток в один кінець і ти стоїш на станції
І ледь тримаєшся, щоб не зійти з дистанції...
У голові прокручуєш з життя світлини,
Щоб все запам'ятати до останньої краплини.
І вже нема часу триматись за руки,
І наче мить проносяться години...
А далі потяг їде на шаленій швидкості,
Від рідної землі твоєї долає відстані
Туди, де з гір зриває ріки водоспадами,
І крик птахів розлітається по автострадах
Туди, де ми навік пов'язані з тобою,
Туди, де час ніколи нам не дасть спокою,
У цих миттєвостях та їх дрібних частинках
Ми разом до останньої життєвої сторінки...
І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я,
Я тебе не забуваю, бо ріднішої немає!..
І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я,
Я тебе не забуваю, бо ріднішої немає!..
І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я,
Я тебе не забуваю...
Я тебе не забуваю, бо ріднішої нема...
