Йшов мольфар по полю бою,
Сипав сльозами, як сіллю,
А на полі вбиті вої та вугілля...
Брав мольфар в долоні землю,
Шепотів землі: Я мушу...
Видував попіл темний в свою душу...
Нене, нене, земле моя,
Сил додам мольфара жертві,
Ну на що тобі герої мертві?..
Та мовчить земля в долонях,
Вкрита сльозами, як сіллю,
І мольфар у полі стогне від безсилля...
В очереті вої стигнуть,
Кожний мов зове до себе,
Став між ним на коліна, очі в небо:
Не карай мольфара, Боже,
Це твої полеглі діти,
Я - ж не ти і все, що можу - хоронити...
Плаче, наче вітер, мольфар,
В шинку гуляє трунар,
Це война!
Не сумуй, козаче мольфар,
Ми піднялись вище хмар
Щойно! (2)
Вкрила в полі земля воїв,
А мольфар, сухий від спеки,
Обертає чорну зброю на лелеки...
Б'юсь об небо, наче в дах, я:
Боже, поможи, благаю!
Відпусти їм все, як птах я відпускаю!..
Все, що скажеш, все, що треба
Я віддам за їхні крила!
А лелек нема у небі - полетіли...
Плаче, наче вітер, мольфар,
В шинку гуляє трунар,
Це война!
Не сумуй, козаче мольфар,
Ми піднялись вище хмар
Щойно! (2)
Йшов мольфар по полю бою,
Сипав сльозами, як сіллю,
А на полі вбиті вої та вугілля...
