Кузьма Скрябін & Ірина Білик - Мовчати

Давай виключим світло і будем мовчати
Про то, шо не можна словами сказати,
Не можна писати, неможливо зіграти,
А тільки мовчати, тихенько мовчати.

Давай мовчати про то, шо дівчати
Не вміють сховати, не можуть спати.
Давай про мене і про тебе мовчати,
Мовчати, аж поки не захочем кричати.

Місяць впав, темно в кімнаті.
Як добре, що ти навчилась мовчати,
Про то, шо ніколи не змогла би збрехати.
Про то, шо ніколи мені не спитатись.

Ми будем з тобою у ліжку лежати,
Лежати, як сніг – водою стікати.
Ми будемо жадно свої сльози ковтати,
А з ними слова, яких не сказати.

Давай помовчу тобі просто на вушко,
Холодною стала чайова кружка.
А ми ще маєм, про шо помовчати...
А ми ще маєм, про шо полежати...

Як світло проб'ється через наші штори,
Ми знову з тобою, як всі заговорим.
А поки ше темно є в нашій кімнаті,
Давай з тобою будем просто...